Смарагдова Мережа Європи – екологічна система охорони природи
Смарагдова Мережа Європи (Emerald Network) – це міжнародна екологічна мережа, що об’єднує території, які мають особливе природоохоронне значення (ТОПЗ). Її основна мета – збереження природних екосистем, включаючи фауну, флору та середовища їх існування. Ініціатива створення цієї мережі була започаткована в рамках Бернської конвенції 1979 року, яка й координує її розвиток.
Основні принципи формування Смарагдової мережі подібні до європейської програми Natura 2000, проте її дія поширюється на території за межами Європейського Союзу. Це сприяє створенню єдиного підходу до охорони природних оселищ у всій Європі.
Території, що входять до Смарагдової мережі, отримують статус Смарагдових об’єктів. Це зони, де мешкають рідкісні або зникаючі види рослин і тварин, а також знаходяться природні оселища, які підлягають охороні відповідно до Бернської конвенції. Щоб отримати такий статус, територія повинна відповідати певним міжнародним критеріям. Важливість цих природних зон підтверджена урядами 49 країн та Європейським Союзом, які підписали конвенцію.
Україна визначила 377 природоохоронних об’єктів. Серед важливих природних зон у Придунав’ї, які є частиною цієї мережі, виділяються:
Дунайський біосферний заповідник;
Тарутинський степ;
Система Дунайських озер;
Лиман Сасик
Смарагдова мережа відіграє ключову роль у збереженні унікальних екосистем, підтриманні біорізноманіття та забезпеченні сталого розвитку природоохоронних територій. Вона є важливим інструментом міжнародного співробітництва у сфері екології та сприяє збереженню природних багатств для майбутніх поколінь.
Тарутинський степ
Тарутинський степ — один із найбільших збережених фрагментів степової екосистеми України, що входить до природно-заповідного фонду Одеської області. Це ландшафтний заказник місцевого значення, розташований у Тарутинському районі на території Веселодолинської сільської ради. Загальна площа земель заказника становить 5200 га, з яких 4800 га — сільськогосподарські угіддя, а 400 га займають ліси та лісовкриті території.
Через значну площу та необхідність ефективного управління спочатку планувалося створення регіонального ландшафтного парку «Тарутинський степ». Веселодолинська сільська рада 3 вересня 2008 року (рішення № 94-3/V) надала згоду на його створення, але у 2011 році рішення було змінене на користь створення заказника. Офіційно статус ландшафтного заказника місцевого значення «Тарутинський степ» було затверджено рішенням Одеської обласної ради 26 квітня 2012 року (№ 445-VI), за погодженням з місцевими та обласними органами влади, а також Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища.
Головною природною цінністю заказника є збережені екосистеми цілинних і вторинних різнотравно-типчаково-ковилових та типчаково-ковилових степів. Тут домінують ковила волосиста, ковила Лессінга, типчак та тонконіг. Територія є важливим осередком біорізноманіття: у заказнику мешкає близько 40 видів тварин, занесених до Червоної книги України. Особливе значення має збереження степових птахів та мишівки степової (південної), популяція якої тут є однією з останніх в Україні.
У листопаді 2016 року Тарутинський степ було включено до бази Смарагдової мережі Європи за підтримки Секретаріату Бернської конвенції. Ця подія привернула значну увагу громадськості, особливо після скандалу з незаконною оранкою частини степу восени того ж року, що викликало широкий резонанс у пресі країн ЄС.
Система Дунайських озер
Українські придунайські озера – це група водойм, що розташовані на лівобережжі Кілійського рукава Дунаю, простягаючись від гирла річки Прут до узбережжя Чорного моря. До найбільших озер цього регіону належать Кагул, Ялпуг з Кугурлуєм, Саф’ян, Катлабух і Китай. Загальна площа водної поверхні цих озер сягає 50 тисяч гектарів.
Всі водойми системи природним шляхом або через штучні канали сполучені з Дунаєм. На цих каналах збудовані гідротехнічні споруди, які регулюють водообмін і забезпечують пропуск риби. В озера впадають кілька степових річок, проте вони маловодні.
Озера витягнуті з півночі на південь та межують із заплавою Дунаю. Їхні західні та східні береги переважно круті та глинисті, тоді як північні та південні береги є низькими і, за винятком озера Ялпуг, сформовані алювіальними відкладами дунайської заплави.
